Autonomia Operaia, Італія

Дата . Категорія Думка, Спомин

Народна Воля не дає ніякої оцінки подіям та людям, описаним у цьому дописі, та оприлюднює його із просвітницькою метою.

У націоналістичному середовищі нині більшість добре знайомі із задумом “автономного націоналізму”. Та що насправді означає “автономізм”? У низці дописів ми спробуємо пояснити це, даючи краще розуміння походження, думок, дій та майбутнього автономізму та його значення для революційного націоналізму. (Друга стаття: Автономний рух у Німеччині (70-80-і).)

autonomie (1)

Коріння автономного руху лежить у лівому італійському русі 60-их, у котрому розвинулось об’єднання “Autonomia Operaia” – “Робітнича самостійність”. Низ профспілки почав заворушення проти чиновництва Комуністичної партії у його посяганнях на провідництво. Це було протистояння між низом та керівництвом, що змінило поведінку італійського робітництва. Для боротьби із старим профспілковим чиновництвом трударям довелось вдатись до самоврядування. Та це урядування не йшло єдиним поступом, а відбувалось окремими випадками під час певних подій (штибу виступу робітників у Турині 1962 року).

 

В поступі розвитку поняття автономії набувало нових і нових граней. Це не знак певного руху, а позначення певного способу діяльності. Жодних суттєвих об’єднань, але об’єднання на підпільному рівні; як поширювані осередки боротьби на різних підприємствах, що взаємодіють одне з одним. У цьому поступові низ профспілок став силою, з котрою довелось рахуватись, що була здатна змусити профспілкове чиновництво поважати низ (трудівників) знову. Тому “автономія” – це “загальний провід”; провід, що не складається із осіб, а постає знизу у окремих випадках боротьби. У ній нема жодного керівного устрою, нав’язаного згори, вона зростає мимовільно на шляху боротьби сама по собі. Насильство та прямі, “іду на ви”, зіткнення із чиновництвом та Державою вважаються в автономії необхідними засобами дії.

 

У 70-их нове диво народилось у автономному русі, щабель “упорядкованої автономії”. Тепер скрута господарства призвела до кількох жорстоких зіткнень із власниками, що почувались загнаними в кут боротьбою самовідданих робітників та студентів. Це вело до поширення визвольної боротьби. У відповідь на робітниче самоврядування влада власників почала просувати помірковані зміни, переговори, взаємні угоди, співпрацю, тощо. Цей шлях перебудови суспільства мав за мету збільшення виробництва та знешкодження впливу промислових робітників. У 1973, коли сталось останнє захоплення підприємства, стало зрозуміло, що боротьби на виробництві більше недостатньо, і потрібно розширення поля бою. Це призвело до оновлення засобів та устрою автономності.

 

Щоб стати суспільним чинником знову, задум автономності мусив бути повністю перероблений. Звідси – новий шлях робітничої боротьби, більшістю визначений рухом молодих трудівників. Ця молодь походила із бідних приміських місцин і повністю відкидала далекоглядні дії звичних організацій. Вони хотіли змінити власні життя тут і зараз, і були готові боротись за це. Їх негаразди відтоді стали негараздами всесуспільними. З цього виросло прагнення, що може бути назване “упорядкованою автономією”, бо воно мало власні особливі наміри та войовничі засоби боротьби. У цьому прагненні різні малі осередки, кожен із своїми особливостями, стали об’єднані на вседержавному рівні, без втрати цих особливостей. Освоювалось культурне поле, вечірки, концерти та зустрічі стали найважливішими місцями, де такі автономні гурти викристалізовувались.

 

У кінці 70-их різні прагнення розвинулись у італійському автономізмові. З одного боку, з’явився “організаційний проект” автономії: думка про те, що автономізм потребує упорядкованого проводу. З іншого боку, звичні погляди на самостійну діяльність. У межах цих двох прагнень лежить більшість автономного руху, що відкидає будь-які спроби створення партій чи інших ієрархічних рухів. Це зіткнло його із питанням про самоврядування усіх рухів усіх прошарків суспільства. Як втілити загальну силу спротиву, коли раніше розглянуті альтернативи були відкинуті? Відповідь мусить бути знайдена у новітньому досвідові автономного руху. Діяльність автономних рухів може бути розглянута як створення “малих машин” (вільних радіостанцій, вільних просторів, осередків), що підривають та знищують “велику машину” Держави. Сила автономного руху у його рухливості; у вічній здібності розширювати дієві, політичні та культурні сили.

 

Tags: ,

Знання належать всьому людству. Будь ласка, при використанні посилайтесь на авторів.

Яндекс.Метрика