Автономний рух у Німеччині (70-80-і)

Дата . Категорія Думка, Спомин

Народна Воля не дає ніякої оцінки подіям та людям, описаним у цьому дописі, та оприлюднює його із просвітницькою метою.

У націоналістичному середовищі нині більшість добре знайомі із задумом “автономного націоналізму”. Та що насправді означає “автономізм”? У низці дописів ми спробуємо пояснити це, даючи краще розуміння походження, думок, дій та майбутнього автономізму та його значення для революційного націоналізму. У цьому дописі, уже другому, мова про автономний рух Німеччини (перша стаття: Autonomia Operaia, Італія).

 Наприкінці студентських повстань неорганізована анти-авторитарна течія була поруч з Jusos (соціал-демократи SPD – Sozialdemokratische Partei Deutschlands), DKP (Deutsche Kommunistische Partei – марксистсько-ленінська партія), і деякими комуністичними організаціями, однією з найважливіших тенденцій серед лівих рухів Німеччини. В 1970-х роках італійська ідея ” Autonomia Operaia” (рух лівих в Італії) почала впливати на цю течію в Німеччині все більше й більше. В західній Німеччині так звані “Betriebsprojektgruppen” (групи діяльності, створені на робочому місці) з’явилися за прикладом італійської моделі. Проте суттєвою відмінністю від італійської автономії був той факт, що замість робітників в ролі лідерів, ця роль була відведена студентам-активістам. Їх метою було представлення анти-авторитарного активізму студентського повстання робочому класу. Вони побачили в прямій дії та войовничості спосіб поєднати антиавторитарне повстання та пролетарську культуру робітників. Однак через відсутність сильних низів робітництва Німеччини і культурний бар’єр між робітником і студентом широкий автономний рух робітників, як у випадку італійців, не розвинувся. В кінці 1970-х це призвело до скептицизму до політики зосередження лише на робітничій боротьбі. Багато антиавторитаристів знайшли вихід в альтернативних рухах, що хотіли створити щось на зразок паралельної контркультури, тим самим намагаючись створити практичну альтернативу серед домінуючого соціального порядку.

В жовтні 1975 року було надруковано перше видання журналу “Autonomie”. Це стало першою теоретичною платформою для антиавторитарних активістів, що намагались переорієнтуватись політично. У 1979 це призвело до розриву між колективами редакторів Гамбургу і Франкфурту. Колектив Франкфурту зберіг звичне розуміння операїзму та чисто марксистсько-пролетарське спрямування. Вони звинуватили редакторський франкфуртський колектив в неправильному вживанні терміну «автономія» з метою відходу від справжньої революційної політики. Команда з Франкфурту побачила антиядерну боротьбу як альтернативу сконцентрованості на пролетарській боротьбі і залишила журнал, що надалі друкувався колективом з Гамбургу до 1985 року. Журнал “Autonomie” створив історичний міст між студентськими повстаннями в травні 1968 року і автономним рухом 80-х років.

На початку 1980-х нові неочікувані громадські рухи розвинулись з альтернативних рухів 1970-х років. Більшість з них розвинулись з кампаній «одного питання» (антиядерна боротьба, рух сквотерів, рух за мир і т.д.), які почали поширювати свої погляди. Громадські рухи, що вилились з соціальних повстань 1980-го і 1981-го років були тоді продуктом глибокого суспільного і політичного невдоволення. Так розвинулось войовниче крило автономії, що складалось переважно з молодих активістів. Вони продовжували протистояти буржуазним нормам і цінностям і зробили свої власні потреби центральною політичною метою. Вони не пропагували супротив, що був обмежений певними днями тижня чи певною місцевістю, але супротив, що включав в себе життя в цілому. Тому автономний рух не обмежував себе до певних площин чи тем боротьби, але поширював ідею боротьби проти усього, що може нас пригноблювати і знищувати. Серед нових громадських рухів 1980-х років автономія представляла незалежну політичну фракцію. Розвинулись також дискусії про класову боротьбу. В ті часи над найманими робітниками панував прошарок включених у механізм влади, спеціалізованих працівників, що були членами профспілок. У них була перспектива відносно безпечної і довготривалої праці. Тому ідея автономів про життя на власний розсуд і боротьбу проти капіталізму знайшла підтримку серед робітничого люду. Хоча чимало зусиль було докладено активістами автономного руху, щоб створити союзи з робітниками, та не багато успіху досягли вони у цій справі. Акцент був поставлений на побудові масового руху і альтернативній культурі.

Німецький автономний рух опублікував декілька тез, в яких намагався сформувати свої найважливіші характеристики. Ось деякі з них:

  • Ми боремося за себе, інші – за себе. Однак, об’єднуючи наші зусилля, ми стаємо сильнішими.
  • Ми не братимемо участі в жодних переговорах з людьми, що при владі! Ми лише формулюємо вимоги. Представники влади можуть погодитись або не погодитись.
  • Ми всі підтримуємо деякий анархізм, але ми не анархісти у звичном значенні цього слова.
  • Нікому ніякої влади!
  • Наші ідеї дуже відрізняються від ідей альтернативного руху, але ми використовуємо інфраструктуру альтернативного руху.
  • Ми не впевнені, чого ми прагнемо – революції чи бунту. Деякі з нас хочуть «постійної революції», в той час як інші стверджують, що не може бути нічого, окрім «постійного бунту». Ті, хто не довіряє слову «революція», думають, що він пропонує свободу, що має бути реалізована в певний момент, хоча вважають це неможливим. Для них свобода – це короткий період часу між кидком каменя і моментом його удару в ціль. Так чи інакше, ми всі погоджуємось, що перш за все ми хочемо розбирати і руйнувати, вираження ствердних цілей – не наш пріоритет.
  • Ми не організовані за визначенням. Наші форми організації в якомусь сенсі спонтанні. Зустрічаємось в різних місцях, зв’язуємося телефонними ланцюжками, проводимо збори у різному складі, маємо багато маленьких угрупувань. Угрупування короткотривалої дії формуються, щоб здійснити якусь акцію або прийти на протест. Угрупування тривалої дії працюють над постійними проектами або незаконними акціями. Немає структур більш міцних, ніж ця, і не буде жодної ієрархії. До сьогодні рух не породив жодного індивідуаліста, прес-секретаря чи знаменитості, це значить – ніяких негрі, дучке, кон-бендітів і т.д. (Антоніо Негрі, Руді Дучке, Даніель Кон-Бендіт — прим. перекладача).

 З 1980 року німецький автономний рух втратив свою імпульсивність. Так чи інакше, цей рух завжди залишався чинником політичного інтересу, і його практика надихнула радикальних активістів зі всього світу на використання войовничої практики і тактики автономного руху для власної гідної боротьби.

Autonome_beweging_Duitsland

Джерело: The National-Revolutionary voice of the Netherlands.

Tags: ,

Знання належать всьому людству. Будь ласка, при використанні посилайтесь на авторів.

Яндекс.Метрика