Індіанське народовладдя, ч.1

Дата . Категорія Думка, Про світ

Під час щоденної агітації за ідеї Народного Соціалізму, товариші Народної Волі доволі часто зіштовхуються з неприйняттям ідей народовладдя, основаного на упередженнях про те, що суспільством потрібно жорстко керувати, і воно не здатне думати за себе. На зустрічні доводи про повсюдно поширений звичай європейського самоуправління – від селянських общин Русі і козацької військової демократії до досвіду бунтівних народних республік 20-го століття – недовірливі люди відповідають, що ті часи минули, а зараз над людьми повинна бути жорстка вертикаль влади. Частина людей так вважає через банальну нестачу необхідних знань і перебування у ворожому цим знанням інформаційному середовищі, інша частина, малочисельна, через дрімучу політичну реакцію в голові, звихнуту на відродженні відмерлих феодальних формацій і маячні про створення кастового суспільства зі знищенням природних і суспільних прав людини.

З метою просвітництва ми оприлюднюємо серію статей про досвід самоорганізації, народовладдя, устрій автономій і революційно-соціалістичних перетворень серед національно-визвольного руху мексиканських індіанців, нащадків народностей Майя. Вони на ділі довели, що народовладдя – це не вигадка, а дійсність.

Висловленням їхньої політичної волі до боротьби стала САНВ (Сапатиська Армія Національного Визволення). На основі буття Мексики – її минулого, культури, звичаїв – явище сапатизму мусить бути перш за все розглянуте в контексті боротьби корінних народів за свої права, і тільки потім – з точки зору революційного соціалізму. Ніякі праці Грамші, ніякі європейські ліві не мають ніякого стосунку до явища сапатизму. Євроцентричний підхід вбиває розуміння сапатизму у зародку. Індіанці – це не суб-Маркос, хто пише книжки. Суб-Маркос – лише ланка для того, щоб привернути увагу до індіанського повстання. Корінь Мексики – її корінні, від землі, народи. Вони і є дійовими особами феномену сапатизму. Маркос – це ширма. Блискуча і приваблива ширма для дискусій лівих інтелектуалів. Індіанці піднялись за гідність і повагу до себе – і це була їхня перша вимога 1 грудня 1994 року. Повага до себе – це питання, що виростає із колоніальної історії.

Ставлення самих індіанців-сапатистів до своєї боротьби – а не як ця боротьба уявляється лівим ідеологам. Більшості авторів абсолютно не цікаво дізнатись про те, як же самі індіанці бачать свою боротьбу.

І немале місце в індіанській боротьбі займає релігійна реформація, – як це не дивно. Сапатизм – це не заперечення яких-небудь звичаїв, а строге дотримання тисячолітніх засад народу майя – cambiar permaneciendo, «змінюватись, залишаючись самими собою». Звичай у сапатиських громадах нікуди не зник – він тут, він перетворюється на досвід самоуправління, що лише необізнаним людям видається «єдиним свого роду». Майя – гватемальські та мексиканські – пишаються тим, що їхня система автономного управління, що випливає з політики «двох республік», колись нав’язаних іспанською колоніальною адміністрацією – є головною притаманною національною ознакою, а зовсім не піраміди, календарі й туристичні атрибути.

Матеріали розділені на п’ять уроків і підготовлені самими сапатистами. Перший переклад з оригіналу виконали Олена Корихалова та Олег Мясоєдов, котрі зараз знімають документальний фільм про сапатистів.

Урок 1. Автономний уряд сапатистів

Ми проводимо ці заняття із осередку підтримки Сапатистької армії (САНВ). Ми говоритимемо від імені усіх наших товаришів сапатистів. Під час наших занять ми розповімо вам, чого досягли протягом останніх 10 років.

До конкісти (підкорення Америки державами Європи – прим. перекладача) корінні народи мали свої погляди на світ і на життя, але внаслідок колонізації багато було втрачено: звичаї, способи управління. Замість цього корінному народу нав’язувались інші, чужі погляди. Індіанці жили у бідності та неповазі, але почали відновлювати свободу. Найважливіші миті історії індіанського народу – революції 1810 і 1910 років, за якими також слідувало повстання 1994 року. Внаслідок цих подій з’явився автономний уряд.

Наш автономний уряд працює на трьох рівнях: низовому, муніципальному та на рівні зони.

На кожному з них представники від поселень висувають пропозиції, обговорюють їх, приймають рішення й виконують їх. Головний закон автономного уряду – «Правити, підкоряючись», він складається із 7 засад:

1. Підкорятись, а не правити. Управляють самі жителі, вони можуть висловлювати думку, не важливо хто, навіть ті, хто не працює в уряді. Всі можуть пропонувати, всі можуть вирішувати. Свобода в організації того, що необхідно, як, приміром, здоров’я і освіта.

2. Представляти, а не перевищувати. В наших громадах є тільки представники народу. Нема того, хто вищий за інших.

3. Спускатись, а не підніматись. У нас люди з уряду повертаються у село і живуть як всі. Коли знову настає час служити, вони це роблять, але решту часу їхнє життя не відрізняється від інших.

4. Служити народу, а не собі. У поганий уряд приходять, щоб наживатись, ми ж приходимо тільки щоб служити, наші правителі не заробляють грошей, а віддають свій борг своєму народові.

5. Переконувати, а не перемагати. Ми не пропонуємо те, що не сподобається. Якщо ми вважаємо пропозицію хорошою, то намагаємось переконати народ. Якщо народ не переконаний, нічого не відбувається

6. Будувати, а не руйнувати. У поганому уряді до влади приходять, щоб руйнувати, а не будувати. Наприклад, освіта у Мексиці зовсім не безкоштовна, все одно доводиться багато платити. Те ж саме з землею, вона стала бізнесом, а оголошують, що повинна належати та служити народу.

7. Пропонувати, а не нав’язувати. У поганому уряді якщо не хочеш, щоб тобі щось нав’язували, система буде змушувати тебе силою. Вони все вирішують за нас, думають, що ми дурні і не можемо нічого робити, не питаючи у них. У наших поселеннях кожен може висунути пропозицію.

7 засад допомагають нашому уряду не сходити з правильного шляху.

Свобода, що її пропонує нам поганий мексиканський уряд, оманлива: завжди є хтось зверху, хто вказує, як має бути. Якщо хтось думає інакше, на нього чекає покарання.

Автономний уряд функціонує у трьох інстанціях. Якщо у народу є ідея чи думка, як покращити життя – її слід передати місцевій владі, муніципальній чи Хунті (Хунта Хорошого Уряду – уряд зони, що об’єднує декілька муніципалітетів). Але колективний уряд існує не тільки на цих рівнях, але й між ними. Якщо у Хунти є пропозиція, воно спускається до муніципальних рад. Перш ніж пропозиція дійде до народу, у її доцільності мають бути переконані на рівні муніципалітету, а також відповідні органи. Наприклад, якщо пропозиція стосується освіти, її повинні прийняти всі промоутери і комісія з освіти ще до того, як за неї голосуватимуть на місцях.

Якщо старійшина-представник на будь-якому з рівнів не дотримав 7 засад, йому про це повідомляють. Якщо він виправляється, то продовжує служити, якщо ні – обирають іншого.

Ми завойовуємо свободу і працюємо для неї. Ми кажемо, що самоуправління народжується з нас самих.

Приміром, подивімось, як відбуваються призначення у поганому мексиканському уряді. При виборі регіонального комісара обов’язково повинна бути присутня аграрна прокуратура. Якщо без неї комісара обирає народ, такі вибори вважаються недійсними. Ми вважаємо, що таким чином система нас контролює і позбавляє свободи.

З приходом САНВ життя поселення змінюється на 360 градусів. Самоуправлінню не можна навчитись за книгою чи в школі, нема жодного рецепту. Потреби населення змушують нас жити так, щоб місцева влада правила, підпорядковуючись волі народу. Так самоуправління народжується з нас самих і створює колективний уряд на трьох рівнях: місцевому, муніципальному і рівні зони (Хунта). У наших поселеннях не поважають державних законів, набагато краще у нас прижилась самоорганізація.

Ми вже живемо при народній владі, ми вже практикуємо самоорганізацію, хоч для більшості це досі залишається мрією. Автономія – наша древня мрія, якою ми хочемо поділитися зі світом. Ми мріємо, щоб те, що було завойовано нами у 1810, 1910, а потім у 1994, розширилось і перетворилось з мрії у реальність для всієї Мексики і для всього світу, якщо народ цього захоче. Хто вважає, що це добре – тих ми закликаємо рухатись вперед. Всі можуть самоорганізуватись відповідно до своїх особливостей, де б вони не жили. Ми вважаємо автономію найбільш здоровою формою життя будь-якого народу.

Структура уряду

Рівні уряду:

  • Низовий уряд. На цьому рівні працюють агенти і агентки, комісари і комісарки (сапатисти спеціально підкреслюють роль жінки, щоб підштовхувати їх до участі), а також старійшина громади. Місцевий старійшина править найменшою групою, село це чи ранчеро. Іноді, коли поселення дуже маленьке, воно обирає тільки одного представника на всі рівні уряду. Обов’язок місцевого старійшини – знати, що відбувається на землі, які є проблеми з цією землею, бути обізнаним щодо демографії (скільки жителів: чоловіків, жінок і дітей).
  • Муніципальний уряд. Складається з Радників, чоловіків і жінок; у деяких також є комісари, якщо їх нема на місцевому рівні. Призначення таке ж – наглядати за територією, тільки вона вже більша, також слідкувати за запасами, наглядати за освітою, охороною здоров’я і громадськими роботами. Муніципальних старійшин обирає народ у поселеннях. У нас також є частини, котрі не змогли сформувати муніципалітет, їх ми звемо регіонами, і них також є свої представники на рівні зони.
  • Хунта Хорошого Уряду – уряд зони, що об’єднує декілька муніципалітетів. У ХХУ працюють представники від різних поселень і різних муніципалітетів. Їх кількість різниться залежно від того, скільки хоче призначити народ. У середньому, біля 20-30 людей формують Хунту. Але всі рішення приймає народ, ХХУ лише пропонує і підпорядковується його думці.

Призначення Хунти Хорошого Уряду:

  • Нагляд за роботою кожного муніципалітету, за землею, численністю населення, захистом здоров’я і т.п. на рівні зони.
  • У кожній зоні є комунітарне радіо, по якому поширюється наша інформація про події в зоні. За нього відповідальна ХХУ.
  • ХХУ оберігає і наглядає за ресурсами, як то за відновленими землями, природними ресурсами. Ці ресурси належать усім, ХХУ лише наглядає і турбується про них. Попри це, ХХУ наглядає за спільними роботами на рівні зони і торгівлею, управляє економічними ресурсами, думає, як їх застосувати найбільш вигідно для народу. А потім зводить баланс по зоні та повідомляє народ, скільки і куди пішло ресурсів.

Обов’язки старійшини Хунти і муніципалітету:

  • слідкувати за виконанням рішень асамблей, він є відповідальним за це
  • скликати позачергові нагальні збори, обов’язково пояснюючи, чому необхідно збиратись
  • вести рахунки і звітувати. Село – економічний ресурс, що контролюється ХХУ. Щопівроку рахунки оприлюднюються. Якщо треба витратити гроші, необхідно погодити, скільки, видати їх, а потім звірити затрати з рахунками й виконаними роботами.
  • укладати й роз’яснювати пропозиції з покращення. Потім народ вже вирішує, потрібно це чи ні.
  • охороняти громадські роботи, як, приміром, освіта й охорона здоров’я. Якщо нема школи – думати, як вирішити цю проблему, можливо, дати транспорт до найближчого села. Слідкувати, щоб всюди були промоутери.
  • надихати на колективні роботи, тому що вони вигідні і допомагають автономії
  • слідкувати, щоб від кожного муніципалітету надходила пропорційна кількість робітників
  • врівноважувати роботи з проектів на території так, щоб всюди розвиток йшов рівномірно
  • турбуватись про надбання: природні, економічні й матеріали
  • служити встановлений термін, зазвичай це 3 роки. Іноді старійшини не справляються, тоді обирають нового
  • підпорядковуватись правилам кожної конкретної зони. Вони можуть різнитись залежно від того, чого хоче народ у цій зоні, тільки 7 засад залишаються незмінними

Права уряду:

  • скликати позачергові збори з будь-якого питання
  • виявляти ініціативу у надзвичайних становищах, вести розслідування при виникненні проблеми
  • пропонувати народу рішення, але приймає їх народ
  • навчатись роботі і вдосконалюватись в управлінні. Вони не вчаться по книзі, а дивляться на народ – що йому потрібно. Також знання передаються в усній формі під час зборів. Так жителі часто знають про роботу уряду ще до участі.

Комісія з охорони

Це Осередки підтримки, обрані у своєму селі, щоб захищати його жителів і самоуправління, щоб не бути завойованими знову. Вони також змінюються по черзі, слідкують за урядом, наглядають за господарством, зводять рахунки, підтверджують роботу старійшини. Їхніми обов’язками також є:

  • участь у «максимальних» (загальних для зони) зборах: для повідомлення населення про витрати збираються старійшини на всіх рівнях і комісія з охорони
  • контроль витрати благодійних внесків, що надходять в дану зону
  • контроль за дотриманням місцевих законів і 7 засад
  • прийом гостей, щоб не з’являлись люди з поганого уряду

Комісія з інформації

Надає інформацію по галузях роботи і орієнтує уряд.

Хунта і обидві комісії координуються.

Коментар:

Слід зробити важливе зауваження з приводу роботи у ХХУ. Важливо, що ті, хто служать у Хунті, працюють по черзі. Наприклад, в зоні Равлика Ля Реалідад у Хунті беруть участь 24 старійшини: 12 чоловіків і 12 жінок. Вони поділені на 4 групи по муніципалітетах. Кожна група працює раз на місяць впродовж 15 днів, і той час, коли група перетинається з попередньою, служить для передачі знань про поточні справи. Така схема була створена, щоб уникнути корупції.

УРОК 2. ЖІНОЧИЙ АВТОНОМНИЙ УРЯД

(Говорить жінка) Участь жінок на всіх трьох рівнях автономного уряду здається нам дуже важливою. Не менш важливою за їхню хатню працю. Щоб жінки не почувались утиснутими, вони опираються на підтримку чоловіків.

Сьогодні ми, жінки, відчуваємо, що завоювали свободу, і дякуємо за це САНВ, вона змусила нас прокинутись. Для нас це велике досягнення, те, чого не було останні 520 років. Жінки брали участь в управлінні з часів революції 1910 р., але ніколи не могли боротись, вирішувати. Ми, жінки, не вміли читати, писати й говорити іспанською, але змогли добитись багато чого за допомогою САНВ. Раніше ми не могли вільно працювати, поганий уряд запевнив нас, що ми не годимось до праці. Наша організація нас навчила, що жінка має право брати участь, приймати рішення, працювати.

Нам довелось пояснювати нашим чоловікам, чому жінка також має право нести відповідальність. Зараз ми, жінки, беремо участь в уряді на всіх рівнях, як агенти, комісари, як працівники радіо, у комісії з освіти, охорони здоров’я, як промоутери.

Є три сфери робіт, якими займаються тільки жінки: акушерство, остеопатія (система альтернативної медицини, яка лікує не хворобу, а її причину. Остеопатію вирізняє перш за все системний підхід до людського тіла, його сприйняття як єдиного цілого. Порушення структурно-анатомічних співвідношень між органами та частинами тіла, в остеопатії вважаються першопричинами більшості захворювань. Вікіпедія), природня медицина. Ми розвиваємо їх у себе, щоб не приймати державних ліків, що перетворились на бізнес. Також ми працюємо на громадських роботах. Іноді збираються тільки жінки, щоб планувати і обговорювати життя у селі, – так ми можемо висувати пропозиції з робіт і приймати рішення.

Залучати жінок було важко. Багато з них не могли читати, але вчились за час своєї участі. Для нас управління – це навчання. Якщо жінка не вміє писати, вона просить допомоги у колеги, а та запише під диктовку.

Жінки, які здавна брали участь у боротьбі, навчили нас, що ми теж можемо працювати на загальне благо. Ми відчуваємо свободу, яка у нас з’явилась.

Ми бачимо, що жінки Мексики не мають такої свободи, яка є у нас, хоч і отримують освіту. Навіть з освітою вони не можуть знайти собі роботу. Тому ми говоримо, що влада їх обманює. Інші жінки знайшли роботу, але не можуть приймати рішення. Влада укладає закони, не радячись із робітниками. А нас вже слухають, коли ми хочемо щось запропонувати і висловити свою думку, ми досягли цього права всі разом, чоловіки і жінки.

Ми говоримо, що є жіночі роботи, але без допомоги чоловіків нам би нічого не вдалося, ми б не рухались вперед.

Нелегко було нам завоювати свою свободу. Раніше жінки були лише об’єктом життя, їх не цінували. З 1994 жінок почали поважати, але вони майже не брали участі. Сьогодні ми беремо участь в суспільних роботах повноцінно, ми зрозуміли: якщо не ми, то боротьба буде не всенародною, це буде боротьба чоловіків. Тому ми вбачаємо свій обов’язок брати в цьому участь.

Жінка сьогодні стала товаром, ми бачимо це у рекламі з оголеними частинами тіла. Чому вони не показують у них свої власні обличчя чи частини тіла своїх дочок? Нам кажуть, що ми годимось лише для кухні і догляду за худобою, але ми, жінки, замислюємось про те, як зробити краще своєму народові, і втілюємо це у життя. Багато чого нам ще не вистачає, але ми рухаємось вперед. Ми бачимо, що з організацією і координацією ми можемо виконувати будь-яку роботу, можемо досягти свободи, хоч навіть так це важко. Як же багато страждань переживають жінки по всьому світу, за них ми повстали у 1994 році разом з чоловіками, які думають так само, як і ми. Раніше для того, щоб одружитись, чоловік мав просити дозволу у патрона, її господаря. Це жахливо, це страждання для жінки.

(Говорить чоловік) У чоловіків раніше була у голові ця погана ідея, що тільки вони можуть все вирішувати, що вони розумніші. Так було, поки ми, чоловіки, не зрозуміли, що боротьба без жінок буде неповною, а потім ми побачили, що жінки можуть виконувати ті ж роботи, що й ми. І зараз вони працюють на місцевому, муніципальному рівні та рівні зони. Треба йти разом, щоб рухатись вперед.

Ви могли б подумати, що це все ще мрія, утопія, але ні, жінки у нас вже працюють всюди, як і чоловіки.

(Жінка) Нашим чоловікам і батькам було нелегко відпустити нас на роботу з дому. Раніше вважали, що жінка, яка виходить з дому одна, виходить до іншого. Також чоловікам було нелегко поратись по дому чи з дітьми без жінок. Самі жінки бояться йти через це. Але немає нічого неможливого. Спочатку вони беруть на себе невеликі обов’язки, – так жінки розуміють, яка цінна їхня робота, і те ж розуміють чоловіки, починають допомагати. Ми можемо перемогти, побороти будь-які труднощі, ми зробимо це для своїх доньок, щоб вони не страждали, як їхні матері.

Є й інші перешкоди. Наприклад, деякі жінки, особливо ті, кому багато років, не вміють писати або читати, але навіть це не є перешкодою, ми знайшли спосіб вирішити цю проблему. Вони беруть своїх доньок, котрі ведуть необхідні записи, а до кінця служби вже самі вміють писати своє ім’я. Як ми вже говорили, для нас служба – це освіта. Також були жінки, котрі знайшли в собі сили залишити сімейні проблеми, які виникали під час служби, тому що служити народу важливіше. Беруть участь і жінки з малими дітьми, ми шукаємо способи вирішення цих проблем і знаходимо їх, хоча зазвичай це нелегко.

Якщо жінка стає старійшиною, вона повинна виступати перед селом, вести рахунки, виражати пропозиції, робити все те ж, що має робити старійшина, все відповідно до 7 засад. Якщо жінка не справляється зі своїми обов’язками і її вирішують замінити, то виключно жінка може вийти на заміну.

Серед партійних є різні способи маніпулювати жінками. Наприклад, державна програма “Можливості” пропонує жінкам допомогу, але щоб її отримати, жінку примушують планувати сім’ю і здобувати освіту, і вони йдуть це робити несвідомо, тільки щоб отримати гроші. І якщо раптом жінка не притримується плану, її виключають з програми. Так ми бачимо, як народжуються неповноцінні діти. Це все вина влади, непридатних умов життя.

Ми бачимо, що влада направляє все більше програм у села, де живуть сапатисти, призначаючи їх для партійних. Вони це роблять для того… Та не знаю, для чого! Вони просто нас обманюють, але ми не піддаємось. Ми знаємо, що ці дії – частина плану влади, це не допомога, а засіб контролю.

Така наша дійсність, ми нічого не вигадуємо, так живемо ми, так живуть у всьому світі. На цьому все. Дякуємо.

Tags: , , , ,

Знання належать всьому людству. Будь ласка, при використанні посилайтесь на авторів.

Яндекс.Метрика