“Коли всім народом дмухнути, то ураган буде”

Дата . Категорія Думка, Про світ

Коли всім народом дмухнути, то ураган буде. Козацьке прислів’я.

Смерть людини – трагедія, бо вона незворотна. Смерть міста, селища, села – на перший погляд такою не здається. Одначе, якщо замислитись про те, скільки людської праці вкладено у нікому тепер не потрібні вулиці, двори та будинки, скільки почуттів – чи то радощів, чи то горя – назавше закарбовані в них, свідками скількох повсякденних, але таких значних для життя кожної людини подій вони стали: першого сказаного слова, першої виведеної на шкільній дошці літери, першого поцілунку, ось на цьому перехресті… Скільки довгоочікуваних листів лежало у цих проіржавілих поштових скриньках, наскільки гарячий, духмяний хліб народжувався у цій колишній пекарні, наскільки смачним був струмінь зимної води з цієї давно опустілої колонки… Для когось усе це було малою батьківщиною, а для когось – лише скупим статистичним зведенням. Населений пункт такий-то, проживає 0 чоловік, розселений у зв’язку із…

qENIgoOwd1I

Минулого року ми з товаришем подорожували Росією на автомобілі. Десь між Сковородіним та селищем Єрофеєм Павловичем, у місцях, котрі протягом десятиліть цілком заслужено мають славу згубних, у нас сталася суттєва поломка двигуна. Рухатись далі самостійно ми не могли. До Єрофея Павловича, на буксувальному тросі ні багато ні мало 60 кілометрів нас дотягнула місцева сім’я на “Ниві”. Ці люди витратили на нас свій час, не один зайвий літр спаленого бензину, так цінного у цій глушині – і принципово відмовились брати будь-які гроші. У селищі свою допомогу з ремонтом нам радо запропонувала бригада, спішно зібрана з місцевих, молодих та літніх, умільців: “зробити – зробим, тільки от запчастини необхідні треба замовляти із Благовєщєнська, двоє діб чекати…” Імен цих добрих людей, долею закинутих у пристанційне селище в амурській тайзі, на жаль, я так і не взнав. Та, загалом, яка різниця. Нам важкої хвилини допоміг наш народ, і що б не сталося – ми завжди в неоплатному боргу перед нашим народом.

Нещодавно я дізнався, що з моїм народом, із тими ж людьми, що живуть у селищі Єрофей Павлович Амурської області, може статись біда. Керівництво Російської залізниці,  рамках проведення так званої “оптимізації” уже закрило місцеве локомотивне депо і має намір ліквідувати цех експлуатації. В селищі з населенням трохи більше 5 тисяч чоловік об’єкти залізничної інфраструктури – по суті єдине джерело заробітку. Якщо плани керівництва транспортного монополіста будуть втілені в життя, це буде означати кінець життя іще одного населеного пункту на карті Росії. Не ви, мовляв, перші – не ви й останні…

Кілька тисяч приамурських залізничників з їх сім’ями, дітьми та старими, з їх непомітною в тисячах верст Транссибу маленькою Батьківщиною – не та сила, що може самостійно відстояти власне право на життя та вільну працю й зупинити процес руйнування та “оптимізації” нашої великої Вітчизни. Може здатися безнадійним йти з палицею на величезну бездушну машину Російської залізниці, в котрій все давно оптимізовано, впорядковано та відлагоджено – так, щоб жодна копійка не проскочила повз кишені панів. Та колись єрофеєвці не залишили в біді нас із товаришем – загалом-то, чужинців у тих краях. Нас мільйони, сотня мільйонів у цій країні, і в кожного з нас є мала Вітчизна, є улюблена вулиця та дім; місця, де ми виросли, вчились, працювали, кохали – все те, що колись збудувало з нас особистостей. Невже ви ніколи не замислювались, що це одного разу може бути віднято у вас назавжди, бо виявилось надто неефективним, затратним та не приносить прибутку?

25 травня, в суботу,  мабуть, усе населення селища Єрофей Павлович вийде на вулиці своєї малої вітчизни – відстояти перед лицем могутньої корпорації та безучасної держави право жити й працювати на своїй землі. Я хочу, щоб кожен, хто прочитає цей текст, ким би він не був, де б він не знаходився, яких би поглядів  та переконань він не притримувався б – 25-го числа, на знак солідарності з цими людьми, вимовив вголос прості слова підтримки єрофеєвців: “Це наша земля!”

ЦЕ НАША ЗЕМЛЯ!

Це наша земля, це наша Батьківщина, це наш хліб, наша минувщина та – будьте певні! – наше майбуття. Жителів селища у Амурській області дуже мало, а нас дуже багато. І сьогодні усі ми стаємо в повний зріст за них та їх малу вітчизну й повторимо знову й знову, в повний голос: ЦЕ НАША ЗЕМЛЯ!

Нас почують.

Ворон, «Народная Воля».

Tags: , , , ,

Знання належать всьому людству. Будь ласка, при використанні посилайтесь на авторів.

Яндекс.Метрика