Лідер-у-собі як принцип революційної етики

Дата . Категорія Думка, Про людину

«Бандера прийде – порядок наведе», – чуємо ми на зборищах тих, хто проголосив себе вартівниками нації. Здається, на місце «Бандери» тут можна підставити будь-кого – Сталіна/Гітлера/Мао або ж навіть Христа, суть гасла залишиться незмінною: відповідальність за «наведення порядку» перекладається на певну могутню силу, втілену в ідеалізовану особистість, котра одна тільки й здатна ініціювати позитивні перетворення. Сумно споглядати за тим, як багато потенційних революціонерів перебувають у стані марного очікування, а деякі, розчаровані, плюють на все і повертаються до лона конформізму.

Вихід, як і часто буває, набагато ближчий, ніж перераховані персони. Годі шукати лідера назовні – в «еліті», «проводі», «месії», час знайти його всередині себе і для себе! Це не заклик буквально реалізувати ганебне прислів`я «Де три українця, там два гетьмани» або сюжет «Лебедя, рака та щуки». Навпаки, лідер-у-собі/лідер-для-себе покликаний винищити пихатий індивідуалізм та самолюбство, щоразу порівнюючи, співставляючи свої інтереси з інтересами та потребами спільноти – руху, громади, суспільства.

Насправді це вельми банально: перед тим як замахуватися на «наведення порядку» довкруж себе, варто навести порядок у самому собі. Вміння підпорядковуватись режиму, який ти створиш сам для себе, але й вміння виходити за його межі, «проривати шаблон» – так плекається внутрішня воля, так плекається лідер, про якого йде мова.

Ми бачимо сучасних фашистів (у правильному значенні цього слова). Їхній базис – зовнішня дисципліна та організація, заснована на примусі та ієрархії. Але наскільки життєспроможним є рух, заснований на примусовій дисципліні? Він приречений на виродження та стагнацію, як тільки примус обернеться відвертим садизмом і низьким бажанням домінувати. Про те, щоб на такій основі існувало ціле суспільство, годі й говорити.

Тому ми повинні протиставити цьому принципу самодисципліну та самоорганізацію, внутрішній стержень, котрий поволі позбавлятиме революціонера від потреби у якій-небудь владі ззовні. Якщо він стане здатен жити і боротися в умовах, коли нема кому нагадати про обов`язок і нема кому покарати у разі його невиконання, – значить, лідер-у-собі був успішно знайдений та виплеканий.

Вважаємо окреслений принцип категорично необхідним для будь-якого революціонера, котрий прагне не просто зайняти свою молодість чимось корисним та цікавим, але й отримати багатий врожай суспільних оновлень. В епоху загального інформаційного контролю, товарного фетишизму та відчуження, котре досягло критичних меж (можемо посперечатись, що його сьогоднішній розмах і близько не снився ні Марксу, ні Енгельсу), цей принцип навчає бути вільним, усвідомлюючи свою рівність із кожним представником нації, яку революціонер взявся захищати, ставлячи братерство зі своїми товаришами по духу та зброї понад власні дріб`язкові примхи.

Як цей принцип, очевидно прийнятний не для всіх, може застосовуватися у вільному суспільстві рівних можливостей, коли територіальна громада або трудова рада все ж здатні будуть нагадувати про обов`язок, але не матимуть права на примус, розглянемо у наступному нарисі.

З часточкою нового світу в серці, товариш Шило.

Tags: ,

Знання належать всьому людству. Будь ласка, при використанні посилайтесь на авторів.

Яндекс.Метрика