Правда в нас

Дата . Категорія Думка, Про людину

Отак от. Проглядаючи групові фото річної давнини, згадуєш, хто з ‘побратимів’ тепер сидить, хто здав всіх товаришів системі, хто здимів у партію, хто з друга став ворогом, хто зник безслідно, тобто втопився у житті овоча…

Всі ми маємо межу міцності. Тут 50:50 – або зламаєшся, або ні.

Здавна спостерігаю, як люди не всерйоз приходять до руху та легковажно йдуть. Не розуміють, наскільки саме існування спротиву важливе. Не розуміють, що за народну свободу геть не в жарт можна гнити в землі чи в тюрмі. Більшість із таких приходить побачивши гарне фото десь у мережі чи після висвітлення акції у ЗМІ, або приходять слідом за другом, котрого «раптом» перестали цікавити впадання за гламурною «Сашкою» чи безцільне тиняння вулицями свого району. Багато з цих людей відсіється за місяць-два після приходу, не зумівши усвідомити, як деякі відчайдухи у рухові змогли відмовитись від своїх колишніх життєвих амбіцій.

Все нові й нові покоління борців саджали на палі, засилали на каторгу, до Сибіру, розстрілювали. Але цю породу бунтівників вивести не вдалося. Чому? Вочевидь, існування самого виду не залежить від задуму чи побажання окремих людей. У Вічного Революціонера немає страху смерті. Поганин, козак, опришок, гайдамака, махновець, холодноярець, бандерівець – всі вони прояви одного духу. Духу, що живе у кожному з нас. Когось рухає до звершень, а в комусь досі спить.

Будь-який визвольний рух може бути знищений дощенту, кожен його активіст цілком може бути замордований, але мрія про свободу не згине ніколи, доки ще ходять по-справжньому живі люди поміж нас. Саме тому ми займаємося не історичною реконструкцією, а налаштуванням народу на віковічну боротьбу проти всілякого гніту та визиску. Саме тому ми йдемо під приводом власних сердець, а не товстих книжок. Жоден крок до визволення не може бути даремним. І в нас, народників, нема інакшого вибору, окрім як рушати вперед.

Нема в українського народника ані кумирів, ані ідейних батьків, всі наші попередники – такі ж сини нашого народу, як і ми. Друзі стоять пліч-о-пліч із нами, гнані та голодні. Ворог – єдиний. Причини нашої боротьби неможливо повно передати словами, бо слова – надто ненадійні задля висловлення того, що лежить на душі. Того почуття, котре загорається всередині, як усвідомлюєш бодай на краплю, як і для чого живуть нині твої співвітчизники. І вже ніякими словами не змалюєш волання душі. І правду від кривди ніяким писаним законом не відділиш. Правда живе всередині кожного з нас.

‘Нікому іншому цей світ не змінити.
Нікого іншого наш біль не гребе.
Ніяк інакше життя не перетворити.
Ми заряджаємо. Світанок прийде.’

Віталій Шукач, Аня Вольніцова.

Tags: , ,

Знання належать всьому людству. Будь ласка, при використанні посилайтесь на авторів.

Яндекс.Метрика