Слава приморським партизанам!

Дата . Категорія Думка, Про світ, Спомин

Ліволіберали вважають, ніби днем оголошення війни путінській владі крадіїв стало 5 грудня 2011 року, коли чергова брудна оборудка, широко відома як “вибори”, зробила із зазвичай зайнятих синіми екранами та їжею на ходу міщан – “міщан розлючених”. Націоналісти пригадують, що ще за рік до цієї події тисячі футбольних фанатів захопили Манежну площу та не на жарт пригрозили простягнутою від серця до Сонця правицею в бік стін Кремля. Насправді ж війна була оголошена іще раніше, і зроблено це було так, як належить початкові будь-якої війни – не показово побитими кавказькими підлітками і не припадковими погрозами “перегризти горло цим скотам” – а пострілами. Постріли ці прозвучали у приморській тайзі у червні 2010 року.

Нині “приморські партизани” вкрай непопулярні. Здається, це пов’язано геть не із тим, що Ковтун і Савченко таки прийняли у СІЗО іслам, і не з тим, що ідейні обґрунтування дій шести молодих людей, що пішли воювати із владою до лісу, так і лишились неясними. Як то часто трапляється, суспільство охопила образа на свої власні минулі завеликі сподівання. Коли звістка про приморців з’явилась у мережі, неначе сніговий ком, стали зростати чутки про те, що партизан очолює “командувач Руської армії офіцер ВДВ Роман Муромцев”, що влада вже готується до оборони Владивостока, що приморське ФСБ відмовилось направляти своїх співробітників для участі в операції піймання повстанців із страху за їх життя. За хлопців, чиї імена та фото ми знали лише із міліційних орієнтувань, вболівали так, як не вболіватимуть за збірну Росії, вийди вона у фінал Чемпіонату світу з футболу. І давно забувші Бога люди щиро молились за те, щоб ці хлопці коли й не здолали б своїх усіх переслідувачів у чесному бою, то принаймні пішли б від катів туди, де їх ніколи не знайдуть: “а тайга завжди сховає праведних, навіть коли ховатись їм ніде”…

Та життя прозаїчне. Хоч наскільки дуболоми Урфіна Джюса тупі та боягузливі, наробив він їх достатньо, щоб, нехай не відразу, та побороти купку сміливців, у котрих один карабін та пістолет на всіх. Зло перемогло, і сяючою після вчорашнього вечора у VIP-сауні мордякою прокурора почало розповідати нам про жахливих терористів, вахабітів, маніяків-насильників. І от уже ридаюча на камеру Першого каналу дружина зарізаного на чергуванні п’яниці Олексія Карася здається трагічнішою за стриману та небагатослівну у своєму блозі Марину Сухорада. А самі приморські партизани, звісно, виявились геть не героями пісень про тих партизан, що хвацько пускають під укіс німецькі ешелони – лиш такими, якими їх витворила звична російська дійсність: вимираюче селище у занепадницькій місцині, алкоголізм, крадіжки, свавілля…

І все ж, вони були першими. Як би це не було противно визнавати випещеним, немов огірки із улюбленого закладу “Завтра”, московським опозиціонерам. Вони першими надрізали величезний гнійник на тілі нашого, такого різного, але в той же час такого єдиного у своїй приреченості, суспільства. Надрізали так, як їх учили з дитинства двори рідної Кіровки – грубо, жорстко, самовпевнено – як розбивається в голову перша пляшка у вуличній бійці. І за цю грубу, простонародну, нерозбірливу ненависть їх підняли на стяг ті, хто досі боявся, тулився, мимрив щось безглузде у відповідь оперативнику, що навідався із “профілактичною” бесідою. Тому що коли стріляють – значить, війна. А коли війна, то ти не можеш уже ані сховатись, ані відсидітись. Ти або з нами, або з ними. І коли забутий усіма та покинутий на сваволю слідства Сашко Ковтун у в’язниці – а ти на Манежці, чи на Болотній, і коли твоє ім’я завтра стане знаком спротиву цій ошалілій від власної підлості та брехні системі – значить, війна, почата три роки тому, триває. А отже, одного разу наша візьме.

Слава Приморським Героям!
слава приморским героям_1

слава приморским героям_2

Вечная памяь Воинам

Tags: ,

Знання належать всьому людству. Будь ласка, при використанні посилайтесь на авторів.

Яндекс.Метрика