Занепад моралі в умовах ринкової економіки

Дата . Категорія Думка, Прагнення, Про світ

Чому ми розглядаємо капіталізм як корінь всіх проблем нашого суспільства? Лише через те, що він призводить до майнового розшарування на бідних і багатих? Чи, можливо, через те, що він побудований на експлуатації людини людиною? Чи основною причиною є те, що у своїй завершальній фазі він перетворюється в імперіалістичну силу, вимушену шукати все нових і нових ринків на нових землях, засновуючи пропозицію не на попиті, а на інформаційному впливі? Все це – варіанти відповідей, але чому ми не пропонуємо реформувати цей економічний устрій до первинних форм вільної конкуренції? 

Використання найманої праці призводить до того, що для отримання прибутку з виробництва капіталіст не робить фантастичних надбавок до вартості товару, коли він виставляє його на ринок, оскільки він конкурує із іншими (кожен має одну мету – збути товар будь-яким шляхом, зниженням цін у першу чергу, що може призвести до мізерного прибутку і банкротства підприємства), а діє наступним способом: він не оплачує повний трудодень, тобто, якщо людина працює, наприклад, 8 годин, то отримує оплату за 5. Це створює певний запас для буржуа, дармову роботу, втрата котрої не є збитковою, а тому не може призвести до банкрутства, як у першому випадку. За рахунок цього, робітник не отримує повний трудовий оклад, а капіталіст отримує надприбуток. Частину свого робочого часу робітник працює ‘на себе’, покриваючи витрати капіталіста на свій найм (що проявляється у заробітній платі), а іншу частину – на створення прибутку власникові засобу виробництва.

В сьогоднішньому суспільстві доволі невірно трактується наше бачення економічної моделі, через перекручення окремих понять. Розглянемо базові:

1. Капіталіст.

Під цим словом ми розуміємо людину, яка є володарем засобу виробництва і в заданій системі використовує найману працю. Чи є це однозначно погано? Багато хто наголошує на тому, що такі люди мають право на отримання основної частини прибутку, через те, що людина, маючи певну ідею, знайшла сили і ресурси реалізувати її, налагодити виробництво і не збанкрутувати в умовах конкуренції і державного регулювання. Як же впливає даний процес на суспільство? Те, що мається на увазі під «ідеєю вкладу ресурсів у потрібне русло», є нічим інакшим як створений безпосередньо народом попит на певну групу продуктів або послуг, що витікає напряму із людських потреб. А це означає, що заслуга успішності справи лежить не на одній людині, що має певний проект, а якраз навпаки, на всьому суспільстві, що створює потребу в ньому. Мається на увазі, що якби це не зробив конкретно цей капіталіст, це зробив би інший, а в умовах іншого економічного устрою, зробило б саме суспільство, оскільки людська природа побудована на задоволенні своїх потреб. Тому, наділяти капіталіста пріоритетом при розприділенні прибутку за його «гарну ідею» є безглуздим аргументом. Тут варто зазначити і про примарне «створення робочих місць капіталістом», адже ,як бачимо, якби у народу не було б попиту, нічого б не зрушило з місця. Робочі місця створюються потребами народу, а не конкретною людиною. Наступним аргументом є те, що даний капіталіст «налагоджує виробництво, організовує все на ньому». Що являє собою виробництво? Це складний багатогранний процес, який потребує знання широкого спектру питань, якими одна людина, зазвичай, не володіє. Саме тому, капіталіст наймає людей, що є компетентними у своїй справі, котрі і налагоджують весь процес. Але знову-таки, вони лише наймані робітники, які також не отримують повний трудовий прибуток. І цікавим є наступний момент, що команда таких людей, по закінченню організації виробництва, або втрачають своє робоче місце (оскільки завершили свою роботу), або залишаються працювати на певній керівній посаді, але при цьому вони залишаються лише найманими працівниками. Виходить, що люди, котрі є організаторами всього процесу, ніяким чином не мають пріоритету при розподілі прибутку, а лише мають більший оклад через умовно складніший характер своєї праці. Тобто, капіталіст безпосередньо сам не організовує виробництво, але привласнює собі прибуток, залишаючи безпосередніх організаторів тільки найманцями. І останній момент, що капіталіст вкладає частину ресурсів, щоб не збанкрутувати в умовах конкуренції і не виходити за рамки тих правил, котрі встановлює держава. І в цьому випадку, як і у попередньому, за нього це робить команда найманих працівників.

В кінцевому результаті ми бачимо, що капіталіст, просто вкладає свої ресурси у створений безпосередньо суспільством попит, вкладає ресурси у організацію виробництва (котре організовують наймані працівники) і починає отримувати із цього всього надприбуток, користуючись пріоритетом при його розприділенні. Хочеться звернути увагу на те, що словосполучення ‘свої ресурси’ стосовно окремої приватної особи теж має не повне розуміння в народу: чи не є цей певний потенціал роботою всього народу, адже ми працюємо переважно на тих робочих місцях, що створені цілими поколіннями попередників до нас, використовуємо сировину, яку добувають зовсім інші люди, застосовуємо техніку, яку вигадали і склали треті і т.д., то чи можна сказати, що накопичення певного ресурсу в руках однієї людини є його особистим здобутком? У підсумку виходить, що команда найманих робітників, яка повністю організовує все, опираючись на потреби суспільства (і самих себе в тому числі) віддає основний прибуток капіталісту, просто за те, що той вклав у це ресурси. Що пропонуємо ми? Ми пропонуємо, щоб народ безпосередньо був володарем всього свого ресурсу, а це означає, що при виникненні потреби у будь-чому, суспільство мало б власні сили для організації виробництва, і вся команда робітників, що брала б у цьому участь, зайняла місце капіталіста, тобто всі учасники виробництва брали б участь у розприділенні прибутку, а не віддавали його у приватні руки. Це призведе до того, що матеріальне становище трудового люду одразу покращиться і припиниться накопичення багатств у приватних руках, тобто не буде майнового розшарування, котре тягне за собою політичне (не будуть утворюватись суспільні верстви, що розділяють нашу націю сьогодні, де в руках одних і ресурс, і влада, а в руках інших лише – оплата за продаж своєї праці).

2. Розподіл прибутку. 

Часто ми чуємо заклики до того, що наші ідеї прагнуть зрівняти всіх у всьому, і в заробітній платі в тому числі. Чи повинні всі отримувати порівну? Ні, не повинні. Вище ми критикували принцип капіталістичної економіки через призму найманої праці, через те, що люди не отримують повну оплату своєї праці. Праця розподіляється відповідно до своєї складності, і ніяким чином не можна однаково оцінити працю шахтаря та продавця, але в обох випадках, ці люди отримують оплату лише за частину своєї праці. Саме тому, сьогодні ми висуваємо ідею повної трудової оплати, реалізувати котру можливо лише тоді, коли робітники не будуть найманою силою, а будуть господарями своїх робочих місць напряму, оскільки тоді не буде капіталіста, якому потрібно отримати прибуток. Отримання оплати повного трудового дня не є кінцевою метою революції, адже навіть в таких умовах мати-одиначка із п’ятьма маленькими дітьми на руках не зможе витягти свою сім’ю. Коли ми проголошуємо ідею народницької революції, це означає, що не можна говорити і слова про справедливість, допоки поруч існуватиме кривда нужденних. Який вихід?

В теперішніх умовах, коли капіталізм перетворився у всесвітню імперіалістичну силу, знищення його окремих частин (наприклад найбільших корпорацій) чи знищення його на окремих територіях (як то нам нав’язують, що ніби в країнах ‘соціалістичного’ табору немає капіталістичного виробництва і розподілення) поширюватиме позитивний ефект досить поступово, через те, що економіка уже набула глобального і всесвітнього характеру, і в силу своїх економічних зв’язків буде слабнути вкрай повільно, втрачаючи свої частини*,**.

(* Читач має розуміти, що мова йдеться про території і народи, що включені у всесвітній процес товаровиробництва і товарообміну, зміна економічних відносин на одному полюсі неминуче відобразиться на іншому, що і призведе до протиборства: або встановлений новий економічний лад переможе і на другому полюсі,відрегулювавши виробництво й розподіл відповідно до нових принципів, або старий лад візьме верх, і тоді все повернеться до попереднього стану, та одночасне тривале існування двох діаметрально протилежних економічних режимів має досить хиткі шанси на остаточний успіх впроваджених змін)

(** Докладніше читач зможе ознайомитись із цим питанням у статті, де буде розглядатись принцип соціальної і національної революціїї загалом)

Встановлення ладу, за якого буде відбуватись оплата повного трудового дня, є лише тимчасовим інструментом, покликаним для створення необхідної матеріальної бази, з котрої використовуючи невпинний науковий прогрес, має повстати сучасна мережа засобів виробництва, покликана задовільнити потреби народу (тобто потреби кожного представника народу) у повному обсязі. Це і є кінцевим завданням соціальної революції. І досягти його можна лише тоді, коли вся економічна система буде перебудована на нових засадах. І саме тоді стане можливою реалізація нашої економічного принципу за якого кожна сім’я та окрема людина матиме все необхідне для повноцінного життя та всебічного розвитку,здійснюючи посильний внесок в економіку, що і буде найвищою і єдиною справедливістю у світі матеріальних відносин між людьми та унеможливить експлуатацію людини людиною, і насилля людини над людиною у формі влади.

3. Розподіл праці.

В це важко повірити, але окремі люди, коли чують фразу «знищення розподілу праці» вважають, що ми висуваємо ідею, щоб всі уміли все. Насправді, ідея полягає в реорганізації розподілу праці, оскільки сучасний розподіл праці ніяким чином не відповідає природним потребам суспільства, а навпаки, ґрунтується на потребах вузького кола капіталістів, що підганяють його відповідно до своїх виробничих потреб. Це породжує цілу низьку невиробничих, паразитарних професій, котрі не є суспільно-корисними, і повинні бути ліквідовані через свою непотрібність. Наприклад, така професія як PR-менеджер, котра оплачується коштом трудівників, але користі для нього не приносить жодної, а часто і навпаки завдає шкоду, через просування дегенеративних ідей у широкі маси.

4. Держава.

Нам уже давно відомо, що політичні відносини будуються на економічних. А що таке політичні відносини? Це виокремлення частини суспільства в певний прошарок, який формує відношення до світу решти людей. Це те, як людей змушують жити, а не як вони голосують. Для простоти розуміння, умовно розділимо відношення на 3 якісних рівні:

Людське відношення, коли як у сім’ї, так і в суспільстві, людина майже не зустрічає перешкод на шляху до реалізації своїх потреб, або перешкоди у більшості людина може вирішити, і робить це не за рахунок інших, а в контексті інших, оскільки реалізація трьох вищих рівнів потреб вимагає суспільної взаємодії та взаємодопомоги. На жаль, такий тип відносин майже не зустрічається через те, що в основу ринкових відносин покладена конкуренція, а не взаємодопомога, що знаходить свій відбиток у політичному курсі, пропаганді крайнього індивідуалізму нібито «яскравих» особистостей, соціальні взаємовідношення між котрими взяла на себе держава з її інститутами. Варто не забувати, що основна форма державного примусу полягає в тому, аби створити для кожного дефіцитне середовище існування, у котрому людина змушена працювати, відверто кажучи, «заради їжі», і найменші перебої у праці тягнуть за собою низку проблем. У перервах між роботою абсолютна більшість людей думає про відпочинок, здеградовані форми котрого нам активно нав’язує держава, не забуваючи отримати прибуток. Ні про який розвиток людей як особистостей немає і мови, в сучасному суспільстві це нікому не потрібно. Саме тому, людські відносини, на сьогоднішні день, є, швидше, рідкісним винятком, ніж правилом.

Нейтральне відношення, котре можна виразити девізом нашої епохи – «аби не гірше» (лишь бы не было войны), формується у середовищі старших поколінь, радянської школи, через апатичність людей до світу внаслідок їх неспроможності впливати на нього. Таке становище можна побачити тоді, коли при реалізації трьох вищих рівнів потреб, людина зустрічає перешкоди різного ступеня, одні з яких оминути вдається, інші ж – ні, і часто певні успіхи людина робить не у контексті інших, а за їх рахунок. Хочемо ми, чи ні, у нашій поведінці важливу роль відіграють позитивні та негативні підкріплення, які ми отримуємо від оточення після певних наших дій. Якщо ми отримуємо позитивне підкріплення (наприклад, людина написала вірш і її друзі дали їй позитивні відгуки про нього), то це збільшує шанс того, що певна дія повинна мати продовження, якщо ж негативне, то це гальмує такий тип поведінки чи діяльності. Радянське покоління зростало в умовах постійної соціальної імпотенції, оскільки крім працівників державного апарату ніхто не мав ніякого реального впливу на економічні і політичні процеси, що відбуваються у суспільстві. Відсутність позитивного підкріплення і наявність негативних результатів і формують апатичне відношення до світу у глобальних масштабах, прививаючи людині почуття нікчемності, яке, що не дивно, намагаються перетворити як не у традицію, то у психологічні особливості людської природи, розводячи демагогію максималізму, замість того, щоб пояснювати явище мінімалізму, що має яскраво виражені суспільні передумови. Безпорадність однієї людини в авторитарному і репресивному світі не піддається сумніву, але це не означає її природньої нікчемності. Це говорить якраз про результат її діяльності у заданому середовищі, де і сформувалось таке світопереживання людини на основі її особистого досвіду. Тому висвітлення ідей соціальної і національної справедливості в контексті утопізму і максималізму є нічим інакшим, як проявом гегемонії буржуазної обслуговуючої філософії, спрямованій на закріплення теперішнього режиму відносин між людьми і світом. Незважаючи на те, що такий тип відносин доволі поширений серед народних мас, він не є домінантним у відношенні до світу, хоча часто є переважаючим у відносинах одного із іншим.

‘Скотське’ відношення, інше слово навіть і підібрати важко. Його передумовою є створення зовнішніх умов, в яких унеможливлюється повноцінне задоволення вищих потреб людини, до того ж часто сплюндроване й саме уявлення про їх задоволення через заангажованість нашого інформаційного простору. Культивується це знову-таки державою та її очільниками, так званою «національною елітою». Виявлення культувації ми можемо спостерігати щодня на вулиці, коли ми чуємо про новий бюджет (наприклад, коли на оздоровлення «народних обранців» виділяють 88,5 млн.грн, а на дітей – 11,4 млн.), у відношенні держави до соціально незахищених верств населення (пенсіонери, багатодітні сім’ї, чорнобильці тощо), у відношенні капіталіста до своїх найманих робітників, яких він часто і за людей не тримає, у відношенні поліції до свого народу, якому вони дають присягу. Принцип того, що без обману і визиску іншого ти сам не зможеш жити нормально, принцип, що чесною працею неможливо прогодувати сім’ю, який стоїть на умовах ринкової економіки – конкуренції, настільки сильно відображається у політиці та бутті нашої нації, що стає і головним принципом у між людських відносинах, коли люди, рівняючись на «успішних українців», «національну еліту», перебирають на себе модель їхньої поведінки, стилю життя і манер. Весь час, замість справжніх людей, ми зустрічаємось із відображенням «протобуржуа», котрі у своєму хворобливому прагнення наслідувати запропоновану капіталізмом систему ‘успішного світу’, доходять до крайнього абсурду, наприклад, весь рік відмовляючи собі у повноцінному харчуванні і відпочинку, задля того, що купити шубу чи поїхати на курорт у Єгипет, як це роблять «успішні українці».

Саме тому, коли ми виступаємо проти капіталізму, то в першу чергу ми не орієнтуємось на технічні аспекти цієї системи, а протестуємо проти того, що люди перетворюються в отуплену худобу, перед котрою малюють примарну ціль і картину щастя. Такі люди стають абсолютно безпомічними перед системою і не здатні ні до встановлення соціальних зв’язків, ні до самоорганізації, а отже, не можуть і претендувати на те, щоб бути володарями свого життя.

 Проголошуючи ідею національної і соціальної справедливості, через розуміння моральної природи людини і її потреб, ми маємо на меті:

  • відновлення моральних відносин між людьми, де людина не розглядатиме іншу через призму капіталістичної корисливості і конкуренції, як суб’єкта товаровідносин, а розглядатиме як ближнього, зв’язок із котрим неможливий без Свободи, Рівності і Братерства;
  • зміну ставлення людини до світу, де людина не розглядатиме світ як навколишнє середовище, що вороже налаштоване до всіх і кожного крім ‘сильних світу цього’, а розглядатиме світ як материнське середовище, необмежений вільний простір для власного самопізнання і самореалізації.
  • зміну самоусвідомлення людини, де не буде місця мінімалізму і нікчемності духу, а буде розуміння себе як невід’ємної частини природи, логічно-історичним її продовженням, де найвищим благом буде повна індивідуальна самореалізація людини у самоорганізованій Родині-Народі.

Товариш Кіт.

Tags: , ,

Знання належать всьому людству. Будь ласка, при використанні посилайтесь на авторів.

Яндекс.Метрика